Серце – центр і визначальна основа фізичного та духовного життя особистості. Це символ миру, добра, солідарності, братерства, підтримки, здоров’я, а головне людяності – любові, чуйного ставлення до людини і природи.
Образу серця належить одне з провідних місць в українському світогляді. Його істотний аспект віддзеркалює «філософія серця», яка формувалася ще за часів Київської Русі і є, за словами Дмитра Чижевського, «характеристичною для української думки».
У філософії Григорія Сковороди серце – джерело усіх почуттів і дій, основа мудрості та засіб пізнання. Пантелеймон Куліш та Микола Гоголь трактували серце насамперед як острів етики і моралі, джерело моральних принципів і цінностей. Серце у філософії Памфіла Юркевича – це скарбниця та носій усіх тілесних сил людини, центр душевного та духовного життя і пізнання.
Василь Сухомлинський пов’язував «філософію серця» з педагогікою. Для нього серце є стрижнем духовного життя та діяльності педагога. Серце освітянина – це джерело доброчинної енергії. Той, хто вчить і виховує, має бути, перш за все, моральною особистістю.
