Мапа Зоряного Неба

Заслужений професор, один з найвидатніших учених-механіків, талановитий інженер і педагог, організатор вищої технічної освіти в Україні та відомий громадський діяч. Засновник і перший директор Харківського технологічного інституту (1885–1898), засновник і перший директор Київського політехнічного інституту (1898–1902). Голова з'їзду з гірничої справи, металургії і машинобудування (1910 р.), секретар експертної комісії на Всесвітній промисловій виставці у Чикаґо (США, 1893).

Інженер-технолог, професор механіки. Фундатор вітчизняного паровозобудування. Своє життя присвятив організації навчально-методичної, наукової і виховної роботи в Харківському практичному технологічному інституті. Професор кафедри прикладної механіки (1895 р.). Директор ХТІ (1905–1906 рр., 1910–1917 рр.). Заслужений професор (1912 р.). Протягом 1929–1935 рр. очолював кафедру паровозобудування ХТІ. Завідувач музею інституту (1896–1914 рр.).

Доктор технічних наук, професор. Фундатор наукової школи гідромашинобудування і авіації в Україні, член Президії і голова Відділення технічних наук АН України, заслужений діяч науки і техніки. Засновник кафедри «Гідравлічні машини» (1914 р.) Харківського технологічного інституту і її очільник протягом наступних 44 років. Проректор з навчальної роботи ХТІ (1922-1925 рр.).У 1927-1929 рр.-декан механічного факультету. Мав державні нагороди і премії.

Видатний учений-хімік з теоретичної, неорганічної, органічної, фізичної, аналітичної хімії та фармакології. Від 1906 – професор, завідувач хімічної лабораторії, 1915–18 – директор (від 1917 – ректор) ХТІ. Наук. дослідження: будова органічних сполук, проблеми термохімії. Довів необхідність синтезу хімічної кінетики з термодинамікою. Організатор та перший директор Харківського жіночого політехнічного інституту.

Випускник (1900 р.) і ректор ХТІ (1918 р. та 1920–1922 рр.), видатний учений-хімік, професор і завідувач кафедри технології сільськогосподарських продуктів, кафедри і лабораторії поживних речовин (1900–04, 1906–23), директор Українського інституту прикладної хімії (1923–1929). Читав курси лекцій з аналітичної хімії, технології бродіння, технології сільськогосподарського виробництва, технології води та палива, технології поживних речовин, контролю виробництва. Йому належать наукові дослідження у галузі хімії ґрунтів. Був репресований сталінським режимом у 1930-ті рр.

Видатний хімік, фундатор та перший професор кафедри технології неорганічних речовин, один із засновників наукової школи синтез органічних барвників та проміжних продуктів. З 1889 – адߴюнкт-професор, 1892–1919 – завідувач кафедри технології органічних і фарбувальних речовин ХТІ. Основні наукові праці присвячені аналітичній хімії і технології неорганічних виробів (фарбування, ситцедрукування, технології жирів, орган. барвників, аналіз води). Створив новий метод визначення густини газів.

Доктор хімії Геттінгенського університету. Професор ХТІ з 1886 року, визнаний вчений-хімік, співзасновник і завідувач хімічною лабораторією ХТІ, помічник директора та директор ХТІ (1905). Основні наукові інтереси були в органічній хімії. Проводив дослідження якості гасу для Харківсько-Миколаївської залізниці (1891). Надавав цінні експертні висновки у судових справах. 27 років очолював Товариство фізико-хімічних наук при Харківському університеті.

Видатний вчений-хімік, Отримав ступінь доктора філософії Геттінгенського університету за представлену ним дисертацію у галузі хімії. Займався експериментальними дослідженнями в університетських лабораторіях у Вюрцбурзі та Страсбурзі під керівництвом професорів Вісліценуса та Байєра. Працював у лабораторії Менделєєва. Професор кафедри хімічної технології мінеральних речовин та барвників ХТІ з 1887 до 1904 рр.

Видатний вчений, фізик-теоретик, член Тулузької академії наук та Лондонського Фарадеївського товариства. Засновник метеорологічної станції в ХТІ. В 1902 році очолив кафедру фізики в ХТІ, написав перший підручник "Курс фізики". Є автором відкриттів в оптиці й радіоактивності, геомагнетизмі і метеорології; проводив дослідження в галузі кріогенної фізики, електрофотографії, радіотелекерування пристроями. В лабораторії кафедри фізики досліджував природу блискавки. Заснував і був редактором інститутського нвукового часопису.

Професор фізики ХПТІ, один із засновників фізичної наукової школи, громадський діяч, обирався Харківським міським головою. Заснував Фізичний кабінет і експериментальну лабораторію в ХТІ. Розробив методику викладання фізики і електротехніки та електрохімії, видав літографовані курси з «Загальної фізики, теорії електрики і електротехніки». Вперше ознайомив харківських медиків з рентгенівськими променями. Був членом господарського і будівельного комітетів ХТІ.

Видатний учений-електротехнік, фундатор електротехнічної науки України, вищої електротехнічної освіти. Від 1898 працював у ХТІ: від 1901 – завідувач кафедрою електротехніки, 1916–18 – декан механічного факультету, 1919–20 – ректор, 1921–30 – засновник і декан електротехнічного факультету і водночас від 1923 – завідувач кафедрою електричних машин; 1930–32 – засновник і декан електромашинобудівного факультету Харківського електротехнічного ін-ту.

Академік АН України, видатний учений-електротехнік. У 1923—30 — професор ХТІ, з 1930 — Харківського електротехнічного інституту. Один із організаторів Інституту енергетики АН України, 1939 р. (нині Інститут електродинаміки НАН України) і перший його директор, засновник наукової школи техніки високих напруг. Основні наукові праці В.М. Хрущова присвячені вивченню колекторних машин змінного струму, питанням передачі та розподілу електричної енергії, дослідженню механічних та дугових випрямлячів, регулюванню напруги синхронних генераторів способом компаундування.

Випускник Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930 р.). Доктор технічних наук, професор. Видатний вчений і організатор вищої школи, спеціаліст у галузі холодної обробки металів, різання матеріалів та різальних інструментів. Директор Харківського механіко-машинобудівного інституту (1945–1949 рр.). Ректор ХПІ (1950–1978 рр.). Завідувач кафедри різання матеріалів та різальних інструментів ХПІ (1942–1979 рр.). Почесний доктор Мішкольцького університету (Угорщина).

Випускник автотракторного факультету Харківського політехнічного інституту (1953 р.) Кандидат технічних наук, професор. З 1968 р. –завідувач кафедри «Деталі машин». З 1962 по 1978 роки – проректор з навчальної роботи ХПІ.1978-1990 рр. – ректор ХПІ. Вів велику науково-дослідницьку роботу в області теорії та практичного використання муфт для приводів в машинобудуванні. Особливий внесок зробив в укріплення матеріальної бази, будівництво навчальних корпусів, студентських гуртожитків.

Випускник кафедри «Гідравлічні машини» (1925 р.). Доктор технічних наук, професор. Завідувач кафедри «Гідравлічні машини» (1966-1991 рр.). Засновник наукової школи насособудування в Україні. Під його керівництвом та за безпосередньої участі виконано численні науково-дослідні роботи для промислових підприємств, зокрема створено вітросилову станцію потужністю 4500 кВт для Ай-Петринської яйли у Криму. Відзначений державними нагородами.

Випускник Харківського технологічного інституту (1925р.).Доктор технічних наук, професор, академік. Засновник і завідувач кафедри тракторобудування з 1930 р. по 1962 р., за сумісництвом у 1950–1961 рр. – декан факультету тракторного і сільськогосподарського машинобудування. У 1956 р. створив галузеву лабораторію з тракторобудування. У 1961–1964 рр. – заступник директора з наукової роботи УНДІ механізації та електрифікації сільського господарства. Фундатор вітчизняного тракторобудування.

Випускник кафедри «Ливарне виробництво» (1962 р.). Доктор технічних наук, професор, академік НАН України. Лауреат премії НАН України імені З.І. Некрасова в галузі чорної металургії, Державної Премії України в галузі науки і техніки (2008 р.). Заслужений діяч науки і техніки України. Почесний доктор Харківського політехнічного інституту. Вшанований «Подякою Прем’єр-міністра України» та відзнакою Міністерства освіти і науки України.

Випускник машинобудівного факультету Харківського політехнічного інституту (1958 р.).Доктор технічних наук, професор. Заслужений працівник вищої школи України. Лауреат державної премії України. Видатний вчений у галузі обробки матеріалів різанням. У 1979 - 2017 рр. завідував кафедрою «Різання матеріалів та різальні інструменти». Очолював єдину в країні Проблемну лабораторію фізики різання інструментами з надтвердих матеріалів і Галузеву лабораторію алмазних інструментів.

Випускник механічного факультету Харківського технологічного інституту/Харківського політехнічного інституту (1930 р.) Доктор технічних наук, професор. Заслужений діяч науки і техніки України. Викладач Харківського механіко-машинобудівного інституту і Харківського авіаційного інституту. Засновник наукової школи «Підйомно-транспортні машини». Фундатор вітчизняної галузі будівництва підвісних канатних доріг, кабельних і мостових кранів.

Випускник Харківського політехнічного інституту (1951р.).Кандидат технічних наук, професор. Лауреат державної премії (1967 р.). Автор принципово нової технології в ливарному виробництві, яка знайшла широке застосування у вітчизняній і закордонній промисловості. У 1969-1982 рр. І.В. Рижков працював проректором з наукової роботи, а з 1970 р. – завідувачем кафедри ливарного виробництва Харківського політехнічного інституту. Мав державні нагороди.

Доктор технічних наук, випускник і професор кафедри технології органічних речовин ХТІ, в.о. ректора у 1920-21 рр. Науковий керівник відкритого в 1931 році, Науково-дослідного вуглехімічного інституту (ВХІН) в Харкові. Автор першого підручника з виробництва коксу. Зробив значний внесок у розвиток вугільної петрографії та хімії пальних копалин.

Професор і завідувач кафедри хімічної технології поживних речовин ХТІ. Перший директор Томського технологічного інституту. Опинився в еміграції, був професором Української господарчої академії у Подебрадах (Чехословаччина). Автор низки праць з хімії та технології поживних речовин. Активний громадський діяч Харкова, входив до складу низки наукових товариств. Обирався членом правління Харківської громадської бібліотеки, долучався до роботи Харківського товариства грамотності, був головою ради попечителів Декоративно-художньої школи імені Бородаєвського.

Академік НАН України, доктор технічних наук, професор, професор кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей, заслужений діяч науки і техніки України. Він вивчав физико-хімічні властивості і перетворення природних і синтезованих силікатних матеріалів; термодинаміку, кінетику, механізми реакцій в твердих і рідких фазах при високих температурах; залежність властивостей синтетичних силікатів від їх мікроструктури; зростання кристалів у високовогнетривких матеріалах і оксидах, його прискорення. Розробляв нові методи дослідження і аналізу силікатів, контролю виробництва вогнетривів і будматеріалів.

Академік НАН України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри технології неорганічних речовин, фундатор наукової школи. Понад 50 років свого життя присвятив науковій роботі і викладанню в НТУ «ХПІ». Лауреат державної премії. Зробив вагомий внесок у розвиток технологій зв’язаного азоту, зокрема технології виробництва азотної кислоти. Основний напрям наукових робіт – вивчення кінетики хімічних процесів, зокрема каталітичних. За роки роботи на посаді завідувача кафедри підготував близько 2000 інженерів і наукових співробітників, зокрема 95 фахівців для зарубіжних країн. Серед його учнів близько 60 кандидатів і 15 докторів наук.

Доктор технічних наук, професор, проректор НТУ «ХПІ» з наукової роботи, експерт ЮНЕСКО з хімічних технологій палива, проф. кафедри технології твердого палива, нагороджений орденами. тор понад 100 друкованих праць. Відповідальний редактор "Вісника" наукових праць хімічних факультетів ХПІ, член редколегії журналу АН "Хімія твердого палива". Досліджував теоретичні проблеми хімії вугілля, його походження, склад, властивості та молекулярну структуру.

Випускник Харківського хіміко-технологічного інституту (1932 р. ) , доктор технічних наук, професор. У 1944–1966 рр. працював в Українському інституті вогнетривів (1955 р. — директор). Завідувач кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей ХПІ (1975-1984). Заслужений соросівський професор. Основні праці стосуються фізико-хімічних досліджень силікатів і високотемпературних оксидів, вивчення реакцій у твердій фазі тугоплавких матеріалів. Академік НАН України (1979 р.)

Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімічної технології в’яжучих речовин, кавалер орденів «Знак Пошани», нагороджений медалями КНР, обіймав керівні посади на цементних виробництвах. Коло наукових інтересів було пов'язане з дослідженням і створенням нових технологій вогнетривів, силікатних в'яжучих матеріалів. Засновник наукової школи в'яжучих матеріалів на основі відходів виробництв, білих і кольорових цементів на основі доломітової сировини, вогнетривів автоклавного твердіння. Під його керівництвом підготовлено і захищено 9 кандидатських дисертацій. Опублікував 207 наукових робіт, в тому числі шість монографій, а також два навчальних посібника китайською мовою.

Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей, член Союзу композиторів України. Один із засновників наукової школи «Фізико-хімічні основи отримання вогнетривів, кераміки та жаростійких покриттів», підготував понад 10 докторів та 50 кандидатів технічних наук. Під його керівництвом створені фізико-хімічні основи отримання жаростійких матеріалів, у тому числі високоякісної щільної доменної та ковшової цегли, термостійкого сталерозливного припасу, жаростійких покриттів, доломітових матеріалів.

Видатний учений-хімік, засновник наукової школи хіміків і технологів у галузі переробки жирів, синтетичних жирних кислот і засобів для миття, доктор технічних наук, професор. Автор 400 наукових робіт, 50 авторських свідоцтв, 13 підручників. Визнаний педагог, підготував 6 докторів і 50 кандидатів наук. Випускник ХТІ. Диплом про закінчення зберігається у фондах музею історії НТУ «ХПІ». Засновник та завідувач кафедри технології жирів Харківського політехнічного інституту (1930). 1937 р. — завідувач кафедри хімії жирів.1930–1937 рр. — директор та науковий керівник УкрНДІ жирової промисловості. З 1949 р. започаткував підготовку в ХПІ інженерів у галузі виробництва синтетичних жирних кислот, поверхнево-активних речовин та мийних засобів.

Видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії, академік. Член академій наук Данії та Нідерландів, Американської академії наук та мистецтв. Створив школу теоретичної фізики в Українському фізико-технічному інституті. Очолював теоретичній відділ в УФТІ, завідував кафедрою на фізико-механічному факультеті ХММІ. Дослідник ядерної фізики, фізики елементарних частинок, квантової механіки, термодинаміки, кінетичної теорії газів. Розробив теорію діамагнетизму, створив теорію доменної структурі феромагнетиків. Автор класичного «Курсу теоретичної фізики».

Вчений, фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік, лауреат Державних премій. Зробив фундаментальний внесок в теорію тяжіння. Створив чітку класифікацію скалярних збурень зі зміною густиною яка зберігає значення для аналізу виникнення структури Всесвіту й до сьогодні. Його дослідження змінили уявлення про релятивістський колапс. Разом з Ландау розробив основи сучасної теорії феромагнетизму. Збудував теорію феромагнітного резонансу та доменної структури феромагнетиків.

Вчений, фізик-теоретик, автор фундаментальних праць з фізики твердого тіла, низьких температур, квантової механіки і статистики. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік, лауреат державних премій. Член Національної Академії наук США. Працював в Українському фізико-технічному інституті. Розвинув теорію металевого стану, сформулював основні положення динамічної теорії реальних кристалів та сучасну теорію металів. Співпрацював з Ландау та створив власну наукову школу.

Відомий вчений у галузі механіки, академік, лауреат Державної премії, професор, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки. Закінчив Харківський технологічний інститут. Завідувач кафедри динаміки та міцності машин (нині кафедра математичного моделювання та інтелектуальних обчислень в інженерії). Він визнаний спеціаліст в галузі динамічної міцності механічних систем, будівельної механіки. Його роботи з коливань конструкцій і поводження їх при дії динамічних навантажень стали класичними у цій галузі.

Видатний вчений в галузі математики, механіки та кібернетики. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України. Фундатор математичної теорії R-функцій і одним із винахідників атомарної функції. Його наукові здобутки мають важливе значення для розвитку теорії апроксимації і методів розв'язання крайових задач математичної фізики. Завідував кафедрою теоретичної та математичної фізики (нині кафедра прикладної математики).

Вчений, математик, спеціаліст у галузі механіки, професор, заслужений діяч науки. Перший завідувач кафедри теоретичної механіки. Виконував адміністративну роботу в Харківському політехнічному інституті, проректор з навчальної роботи. Основні дослідження стосувалися теоретичної механіки та теорії коливань деформованих систем.

Видатний вчений у галузі енергетичного машинобудування. Академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки, випускник Харківського політехнічного інституту. Викладав на кафедрі динаміки та міцності. Очолював роботи зі створення першої в Україні унікальної розгінної установки ВРД-500 для дослідження несучої здатності моделей дисків та роторів турбомашин. Був директором Інституту проблем машинобудування Академії наук України.

Вчений-фізик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАНУ (1964), заслужений діяч науки (1986), який отримав чимало державних відзнак і нагород. Зaвідувач теор. відділу, заступник директора. з наук. частини, радник при дирекції УФТІ. Асистент на кафедрі теоретичної фізики ХММІ, яку очолював Л. Ландау, один із найближчих його співробітників. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики. Зробив внесок у розвиток теорій дифракційних явищ у ядерній фізиці, розсіяння нейтронів у кристалах, взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою, кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках, поглинання звуку у твердих тілах. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовнішнім полем, отримав назву «механізм Ахієзера». Брав участь у розробленні ядер. реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбaчив можливість існування холодних нейтронів, побудувaв теорію резонaнсної ядерної реaкцій (1948).

Видатний фізик, доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії. Завідувач кафедри металофізики, засновник наукової школи, нового напрямку фізики плівок та фізичного матеріалознавства. Дослідник у теорії фазових перетворень, кристалохімії та кристалофізики, фізичної хімії дисперсних частинок. Працював у галузі фізики твердого тіла, теорії сплавів, фізики кристалів, структури та субструктури металів та сплавів. Є одним із засновників напряму космічного матеріалознавства.

Випускник кафедри фізики металів та напівпровідників. Засновник та завідувач кафедри теоретичної і експериментальної фізики, видатний фахівець в галузі фізики тонких плівок і електронної мікроскопії. Дослідник у галузі електронної мікроскопії. Його роботи з електронно-мікроскопічного дослідження структури тонких плівок, вивчення їх механізмів зростання, будови міжфазних та міжкристалітних границь та закономірностей кристалізації аморфних фаз є класичними у плівковому матеріалознавстві.

Випускник кафедри фізики металів та напівпровідників, фахівець у галузі матеріалознавства, доктор технічних наук, професор, академік. Лауреат державної премії, заслужений машинобудівник України. Проводив теоретичні та технологічні розробки присвячені формуванню високоміцних структур у чавунах та сталях. Автор наукових робіт присвячених дослідженню та реалізації особливого структурно-напруженого стану у сталях. Він запропонував спеціальні багатокомпонентні металеві покриття, створив технологію лазерного термічного зміцнення деталей тепловозних дизелів.

Випускник ХПІ. Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки. Засновник кафедри фізичного матеріалознавства для геліоенергетики (нині кафедра мікро- та наноелектроніки). Завідувач кафедри, перший декан фізико-технічного факультету ХПІ. Працював в Парижі у відділі науки, при секретаріаті ЮНЕСКО, де очолював програму по використанню сонячної енергії у світі. За його керівництва вперше в практиці вищої школи України була розпочата підготовка інженерів-фізиків з профілюванням у галузі сонячної енергетики.

Доктор фізико-математичних наук, професор, відомий вчений у галузі досліджень іоносфери, лауреат державної премії. Випускник Харківського політехнічного інституту. Засновник і перший директор Інституту іоносфери НАН і МОН України, перший завідувач кафедри радіоелектроніки. Виконував адміністративну роботу як проректор з науки. Під його керівництвом було створено унікальний дослідницький комплекс для вивчення навколоземного космічного простору. Дослідник іоносфери методом некогерентного розсіяння радіохвиль.

Вчений, конструктор ракетної та космічної техніки, генеральний конструктор та директор ВАТ «Хартрон», доктор технічних наук, професор, академік, розробник електронних систем управління космічної та ракетної техніки. Під його керівництвом було створено СУ низки космічних апаратів. Закінчив Радіофізичний факультет ХПІ за спеціальністю радіотехніка (1956). Брав участь у підготовці фахівців інженерів-дослідників за спеціальністю «Динаміка польоту та управління» як провідний фахівець з розробки систем управління.

Випускник університету 1929 року, кандидат технічних наук, перший завідувач кафедри теоретичних основ електротехніки. Один із засновників наукової школи ТОЕ. Автор першого підручника українською мовою "Теорія змінних струмів", виданий у 1935 р. та посібника із практикуму теоретичних основ електротехніки, що стали базою для створення навчальних програм електроенергетичної та електромашинобудівної спеціальностей. З 1941 по 1944 рр. виконував обов'язки директора ХЕТІ. У 1960 р. з утворенням факультету "Автоматика і приладобудування" кафедра ТОЕ під керівництвом А. П. Сукачова увійшла до складу нового факультету.

Доктор технічних наук, професор, вчений в галузі промислової електроніки та теоретичної електротехніки. Був одним з організаторів і завідувачем кафедри «Промислова електроніка» (1963-1989р.р.); деканом факультетів «Автоматика та приладобудування» (1961-1963рр.), та «Електромашинобудівного» (1963-1973 рр.); проректором з навчальної роботи (1978-1979рр.), саме в цей період всі нові кафедри, навчальні центри та лабораторії здійснювалися під його безпосереднім куруванням.. Автор 170 навчально-методичних і наукових праць. Почесний доктор НТУ «ХПІ», голова організації НТУ «ХПІ» ветеранів Другої світової війни. Має 29 державних нагород, 4 ордена та 25 медалей, «Заслужений працівник вищої школи України», довічний стипендіат Президента України.

Випускник НТУ «ХПІ» 1957 року кафедри турбінобудування Харківського політехнічного інституту. Працював на заводі «Турбоатом»в Харкові, займав посаду заступника головного конструктора, був головним конструктором, водночас начальником конструкторського Бюро. Протягом 1988-1991 рр. генеральний конструктор турбоустановок АЕС. Доктор технічних наук, професор, Академік Інженерної академії України. Автор понад 40 винаходів. Під його керівництвом були спроектовані, засновані та введені в експлуатацію турбіни на надкритичних параметрах пари та створено новий напрямок у паротурбінобудуванні. Має численні ордени, медалі, премії та відзнаки.

Доктор технічних наук, професор, дійсний член Інженерної академії України і академії наук Вищої школи України. Заклав основи наукового напрямку «Математичне і фізичне моделювання процесів гідродинаміки і тепломасообміну з дисперсними газорідинними потоками», розробник блоків тепломасообміну систем кондиціювання повітря, очолював виконання 15 науково-дослідних робіт фундаментального і прикладного характеру, автор 350 наукових і навчально-методичних праць. Має нагороду «Відмінник освіти України», звання Лауреата нагороди Ярослава Мудрого Академії освіти і науки України.

Випускник НТУ «ХПІ» 1963 року. З 1993 по 2013 роки - викладач цієї ж кафедри.
Головний конструктор дизелів тепловозів, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії, заслужений діяч науки і техніки України. Лідер інноваційного напряму наукових досліджень «Середньо обертові двигуни внутрішнього згорання». Автор численних наукових публікацій, в тому числі монографії, 120 статей. Автор 45 патентів.

Випускник університету 1954 року – кафедри двигунів внутрішнього згоряння. З 1594 по 2010 – аспірант, асистент, доцент, професор, завідувач кафедри двигунів внутрішнього згоряння НТУ «ХПІ». Доктор технічних наук, професор, академік. Заслужений діяч науки України, лауреат Нагороди Ярослава Мудрого Академії наук Вищої школи України, лауреат державної премії в галузі науки і техніки 2008 року. Підготував 18 кандидатів і 6 докторів технічних наук. Автор понад 300 наукових праць, у тому числі 3 монографії, понад 10 навчальних посібників, одержав 60 свідоцтв на винаходи.

Кандидат економічних наук (1930 р.), член Українського комітету краєзнавства (1926-1929 рр.). Видатний теоретик економічної географії 1930-х років, працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Професор політичної економії Харківського механіко-машинобудівного інституту (ХММІ), завідувач кафедри політичної економії ХММІ (нині кафедра «Загальної економічної теорії» ННІ ЕММБ) (1930-1933 рр.). Автор концепції економічної самодостатності України.

Доктор економічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України, член Міжнародної асоціації управління проектами, заслужений працівник освіти України. Засновник наукової школи з питань економічної оцінки засобів праці. Завідувач кафедри «Економіки та організації машинобудівної промисловості» (з 1995р.-«Кафедри економіки та маркетингу») Харківського політехнічного інституту. Вшанований Президентською нагородою. У 2005 р. удостоєний звання «Людини року».

Випускник Харківського політехнічного інституту 1964 р. Доктор економічних наук,професор, академік Нью-Йоркської академії наук (США, 1998 р.). Видатний фахівець у галузі економічної динаміки інновацій, оптимізації інноваційних процесів, оптимізації життєвого циклу товару й виробу, стратегічного планування інновацій. За керівництво кафедрою економічного аналізу та обліку НТУ «ХПІ» нагороджений грамотою МОН України (2010 р.)

Доктор економічних наук (1960 р.), професор (1962 рік). У 1950 р. став першим завідувачем кафедри економіки промисловості та організації підприємств Харківського політехнічного інституту (кафедра «Економіки бізнесу і міжнародних економічних відносин» ННІ ЕММБ НТУ «ХПІ»). Керував кафедрою протягом 25 років. Здійснив вагомий внесок в розробку теорії планування виробничої діяльності на підприємстві.

Видатний вчений у галузі кібернетики, механіки, динаміки машин, прикладної теорії коливань і систем управління, фундатор наукової школи, доктор технічних наук (1962), професор (1963), почесний доктор НТУ «ХПІ», заслужений працівник народної освіти України. Засновник кафедри автоматичного управління рухом (1964), яку в 1977 році було реорганізовано в кафедру автоматизованих систем управління (нині кафедра «Програмна інженерія та інформаційні технології управління імені А.В. Дабагяна»).

Видатний вчений в галузі створення локальних обчислювальних систем і діагностики, фундатор наукової школи, організатор вищої освіти, доктор технічних наук (1988), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1992), лауреат Державних премій України в галузях науки і техніки та архітектури, проректор з навчальної роботи (1978-1990), ректор НТУ «ХПІ» (1990-1999). Почесний доктор Мішкольцького та Петрошанського університетів. Засновник кафедри технічної кібернетики (нині кафедра «Системний аналіз та інформаційно-аналітичні технології»).

Випускник кафедри «Обчислювальна техніка та програмування» 1966 року, член-кореспондент НАНУ, доктор технічних наук, директор Інституту проблем моделювання в енергетиці НАНУ, заслужений діяч науки та техніки України. Брав участь у проведенні спільних науково-дослідних робіт з проблем моделювання та управління тяговим рухомим складом. На кафедрі понад 30 років діяв науковий семінар із проблем обчислювальної техніки та її застосування Національної академії наук України та НТУ "ХПІ".

Випускник ЕМБ-факультету 1950 р., перший завідувач кафедри «Математичні лічильно-вирішальні прилади та пристрої» у 1961-1974 рр. (нині кафедра «Комп’ютерна техніка та програмування»), перший декан факультету «Автоматика та приладобудування» (1960-1962), кандидат технічних наук., професор. Ветеран Другої світової війни. Під керівництвом В.Г. Васильєва було створено дослідну лабораторію електронного моделювання та вперше у ХПІ на кафедрі було створено першу аналогову обчислювальну машину.

Випускник НТУ «ХПІ» 1967 року. Фундатор наукової школи «Інфокомунікаційні системи та технології». Засновник та завідувач кафедри «Системи інформації» (1993-2009), організатор Центру дистанційної освіти та Центру нових інформаційних технологій НТУ «ХПІ», кандидат технічних наук. Почесний доктор Мішкольцького університету (Угорщина), академік Української технологічної академії, заслужений працівник освіти України. З 1989 по 2014 р. працював проректором з навчальної роботи та міжнародних зв’язків НТУ «ХПІ».

Випускник кафедри електроприводу електромашинобудівного факультету НТУ «ХПІ», заслужений працівник народної освіти України (1992), професор (1992). Пройшов шлях від студента до завідувача кафедри обчислювальної техніки та програмування (ОТП), яку очолював з 1974 по 2014 роки (нині кафедра “Комп’ютерна інженерія та програмування”). За його керівництва на кафедрі ОТП працювала школа комп’ютерних систем медичної діагностики. Співробітники школи виконували наукові роботи на замовлення провідних в цій галузі організацій.

Доктор соціологічних наук, кандидат психологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, полковник Збройних сил України у відставці. У 2014–2020 роках – завідувач кафедрою соціології та політології в НТУ “ХПІ”. Автор концепції соціально-адекватного управління в галузі теорії соціології; засновник першої в Україні наукової школи соціології державного управління, академік Академії вищої школи України, академік Економічної академії наук України, член Асоціації психологів України.

Перший професор кафедри фізичного виховання. Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізичного виховання. Роки роботи в університеті – 1979–2013. Відомий фахівець з Олімпійського виховання, соціології спорту, оцінки фізичної підготовленості студентів. Керівник розробки у 1992–1994 роках методичного забезпечення та документів для відкриття, ліцензування, акредитації на трьох освітньо-професійних рівнях (бакалавр, спеціаліст, магістр) спеціальності «Фізичне виховання». Майстер спорту з фехтування. У 1996-2005 роках переможець та призер республіканських турнірів ветеранів з фехтування на рапірах, учасник чемпіонатів Європи, фіналіст першості світу 1999 року.

Видатний вітчизняний науковець та педагог, доктор фармацевтичних і хімічних наук, перший ректор і співзасновник Харківського фармацевтичного інституту. Фахівець у галузі хімії лікарських речовин, судової хімії та спектрографії, працюючи над подальшим розвитком ідей О.М. Бутлерова та В.В. Марковникова створив наукову школу досліджень УФ-спектрів органічних сполук. Протягом 36 років очолював кафедру органічної хімії ХПІ. Нагороджений державними нагородами.

З 1971 року Ю. Д. Сакара працював у НТУ «ХПІ», пройшов тут шлях від студента до професора, проректора.
В 1985 р. за велику роботу з розвитку міжнародного співробітництва інституту професор Ю.Д. Сакара був нагороджений орденом «Дружба народів». У 2015 р. йому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник освіти України». З 1990 року працював на посаді проректора. Під його керівництвом розроблена концепція виховної роботи в НТУ «ХПІ», що включає національно-патріотичне, правове, трудове, фізичне та естетичне виховання студентів. Він був проректором який напряму допомагав та позитивно впливав на розвиток студентського руху в ХПІ. У день 70-річчя проректора з науково-педагогічної роботи — 11 січня 2017 р. з’явилася зірка, яка носить його ім’я: Yuriy Sakara. Назва зірки за каталогом: KIC 11017176. Небесні координати: Пряме сходження: 18h 59m 16,7s. Схилення 48о 34′ 46,7”.

Григоренко Петро Григорович (1907—1987) – у 1929—1931 роках навчався на інженерно-будівельному факультеті ХТІ. Громадський діяч, правозахисник. На його честь на гуртожитку студентів ХПІ «Гігант» встановлена меморіальна дошка, названо проспекти у Харкові та Києві, випущена ювілейна монета, встановлено памʼятник.

Випускник механічного відділення ХТІ, громадський діяч, інженер-конструктор, автор проєктів підводних човнів, авіаносця, діяч українського національного руху, співзасновник Харківської української студентської громади.
Загибель його викликала чималий суспільний резонанс. Був виданий збірник його памʼяті, при ХТІ 1911 р. було відкрито аеросекцію, якій присвоєно його імʼя. У 1987 р. на честь «піонера вітчизняної авіації, видатного корабельного інженера» на Головному аудиторному корпусі НТУ «ХПІ» було відкрито меморіальну дошку.

Випускник ХТІ, інженер, діяч українського національного руху, співзасновник Харківської української студентської громади.
Автор мемуарів «З юнацьких днів», «Спогади з минулого», «Спогади юнацьких років», де докладно висвітлено погляди та діяльність автора та його однодумців часів студентського життя.

Дворазовий олімпійський чемпіон з водного поло, володар трьох олімпійських медалей. Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер України. Занесений до Книги рекордів Гіннеса за видатні досягнення у водному поло (випускник 1972 року, роки життя 1946-2004).

Заслужений майстер спорту СРСР з легкої атлетики, учасник Олімпійських ігор, багаторазовий рекордсмен Європи та СРСР зі стрибків з жердиною (випускник 1963 року, роки життя 1941-2022).

Заслужений майстер спорту СРСР з велоспорту, чемпіонка та призерка чемпіонатів світу, учасниця 8 чемпіонатів світу, багаторазова чемпіонка СРСР, володарка світових рекордів в 4 дисциплінах велоспорту (випускниця 1959 року, роки життя 1937-2020).

Працює на КФВ з 1960-х по теперішній час. Завідуючий кафедри фізичного виховання (з 1978 по 2015 р.), професор, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, лауреат Державної премії України . Тренер з легкої атлетики, підготував декілька поколінь спортсменів, чемпіонів України. Протягом 18 років був тренером національної збірної з легкоатлетичних метань. Голова правління спортивного клубу ХПІ у 1972-1978 роках (рік народження 1939).

Педагог ХТІ (викладав рисунок), художник, громадський діяч. Автор портретів знакових діячів української культури (Шевченка, І. Франка, М. Лисенка, Д. Багалія, С. Васильківського, П.К. Саксаганського та ін.), розписів плафонів у будинках, споруджених за проєктами О.М. Бекетова. Брав участь у оздобленні будинку Полтавського Земства (1903 — 08). Працював музейним реставратором у Харкові.

Випускник електроенергетичного факультету ХПІ (1958), учасник художньої самодіяльності, очолював кіностудію «ХПІ-фільм» з 1965 по 2009 рік і завжди висвітлював яскраве життя Політеху. Виховав цілу плеяду відомих діячів мистецтва.

Випускник технічного відділення ХТІ, письменник, композитор, музикант, режисер, актор, мистецтвознавець, громадський діяч, педагог, просвітник. Засновник першого в Україні робітничого театру і першого аматорського гуцульського театру. Багато зробив для розвитку, популяризації та вивчення кобзарства. На його честь названа вулиця у Харкові, на ГК в НТУ «ХПІ» встановлена меморіальна дошка. В його садибі у с. Високому під Харковом відкритий меморіальний музей.

Режисерка Театру читця ХПІ, потім Театру читця при ПК будівельників, де на її честь встановлена меморіальна дошка. Вистави її театру ставали подіями у культурному житті Харкова.

Архітектор, у 1886—1907 рр. викладач архітектурного і будівельного мистецтва у ХТІ, у 1894—1904 рр. — архітектор ХТІ. За його проєктами для ХТІ були споруджені корпус хімічних майстерень і креслярський корпус (нині ректорський). За його проєктами побудовані у Харкові Благовіщенський собор, Олександро-Невський храм та інші церковні споруди. На його честь названа вулиця в Харкові.

Випускник ХПІ, інженер кіностудії ХПІ, український і американський фахівець з кінематографічних спецефектів, аніматор, лауреат премії «Оскар».

Заслужена артистка України, доцентка ХПІ (викладала на кафедрі етики, естетики та історії культури), режисерка. Співзасновниця і багаторічна співкерівниця студентського народного театру «Політехнік», вистави якого відзначалися високими нагородами на фестивалях. Учасники колективу написали книгу спогадів про В.М. Сухарєву.

Академік архітектури, багаторічний викладач ХТІ, автор проєкту Електрокорпусу ХПІ. Виховав чимало відомих архітекторів. Будинки, споруджені за його проєктами, значною мірою визначають архітектурне обличчя центральних районів Харкова. На його честь названі станція метро, вулиця у Харкові. Його імʼя носить Харківський національний університет міського господарства.

Вчився у ХТІ, оперний співак, народний артист СРСР, лауреат трьох державних премій. Як викладач оперного співу виховав чимало відомих артистів.

Художній керівник хору ХПІ (1980-1996), заслужений діяч мистецтв України, професор. На його честь на Палаці студентів НТУ “ХПІ” встановлена меморіальна дошка.

Випускник ХТІ, художник, засновник і перший директор Лебединського художнього музею, який зараз носить його імʼя. Врятував колекцію музею під час нацистської окупації часів 2-ї світової війни.

Випускник, науковий співробітник ХПІ, доктор фізико-математичних наук, культуртрегер, громадський діяч, засновник Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича, почесний професор ХНУМ ім. І.П. Котляревського. Був організатором музичних фестивалів та встановлення меморіальних дошок науковцям і діячам культури в Харкові й зокрема в ХПІ. На його честь на подвірʼї Харківського літературного музею встановлено памʼятний знак.

Професор ХПІ, доктор фіз.-мат. наук, літературознавець, культуролог, поет . Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки , Заслужений діяч науки і техніки України . На його честь на Хімічному корпусі НТУ «ХПІ» було встановлено меморіальну дошку.

Вчився у ХТІ, майстер художньої фотографії. Увічнив на фото багатьох відомих діячів світової культури.